Війна німа, без слів вона,
Проте звучить, звучить, звучить.
І досі чує імена
Німотна музика століть

Перемога народу над німецьким фашизмом у Другій світовій війні – це перемога світла над темрявою, добра над злом, правди над неправдою. Вона надовго увійде у пам’ять народу України. Бо якщо в цілому втрати у Другій світовій війні становлять 21 млн. 800 тисяч, то майже половина з них українці: 2,5 мільйона військового населення, 5,5 цивільного, 2 млн. депортованих у Німеччину.
Із села Доброводи на війну було мобілізовано 300 односельчан. Чорним крилом війни були захмарені родини Бабіїв і Барановських, Будолів і Волошинів, Гороховських і Залеських, Купинів і Ліщинських, Рудників і Рибачків, Смакулів і Сеників, Табачних і Чорних. Їх рідні пройшли фронтовими дорогами України, Польщі, Чехословаччини, Німеччини, Прибалтики, Росії, Японії. 60 із них нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною», 28 – «За відвагу», 15 – «За взяття Берліна», 7 – «За визволення Праги», 4 – «За взяття Варшави», 1 – «За оборону Ленінграда», 2 – «За взяття Кенінгсберга», 1 – «За взяття Кракова», 4 – «За оборону Москви». 7 добровідчан удостоєні орденом Червоної Зірки, 3 – орденом Слави ІІІ ступеня.
102 воїнів-односельчан не повернулися з війни: 54 пропали безвісти, інші похоронені у Латвії, Польщі, Австрії, Естонії, Східній Прусії, Чехословаччині, Росії, Литві. Так злою волею долі війна побратала село із багатьма країнами Європи.
Кожен з них – жива легенда.
Так В.А.Залеський воював на Третьому Прибалтійському фронті Ленінградського напрямку, брав участь у штурмі «Лінії Манергейма» та в прориві блокади Ленінграда. П.П.Чорний воював на Першому Українському фронті, брав участь у воєнних діях Сандомира, у форсуванні річок Одер і Нейсе, у прориві Берліна та визволенні Праги. Суворими дорогами війни пройшов М.Смаковський – примусові роботи в Австрії, воєнно-визвольні події, японська війна. А.С.Рудник воював на Третьому Прибалтійському фронті, визволяв Ригу, Вільнюс. В.Р. Рудник визволяв Білорусію, Литву, місто Ригу, переживши важкі поранення. В.Л.Ліщинський у роки війни працював у тилу у фронтових цілях. П.Ф.Залеський у війну перебував на примусових роботах у Німеччині. Суворими дорогами війни пройшов І.І.Заборовський.
Отож, слава, увага та пошана їм сьогодні, тим, живим, яких щораз менше і менше стає серед нас. Це слід особливо пам’ятати нам, тим, хто не чув подиху війни. Тому кожного року 9 травня поспішають односельчани до пам’ятника воїнам-визволителям на вечір пам’яті. Поряд із воїнами Радянської Армії називаємо прізвища учасників ОУН-УПА. У селі посвідчення «Учасник УПА» мали 8 чоловік: П. Будола, М. Гап, П. Дідух, В. Дмитришин, Й. Ліщинський, Г. Свидухович, С. Рудник, Я. Пиріжок. Славою повите ім’я нашого земляка сподвижника Олега Ольжича та Олени Теліги, реферанта ОУН-УПА, журналіста Петра Олійника, який був розстріляний у Бабиному Яру разом із Оленою Телігою. Перед цим на початку липня 1941 року П. Олійник на декілька днів відвідав рідне село. Люди старшого покоління пам’ятають той мітинг, на якому він виступав і говорив: «Не свободу прийшли давати вам нові власті. Німців не хвилює жодна Україна – ні червона, ні жовто-блакитна, їм потрібний життєвий простір, наша земля… Не вірте їм, бо будете вічними рабами. Слава Україні!»
До списку імен ОУН-УПА добровідчани відносять також вояка УПА Антона Цюмана (псевдо «Морозенко), що був потай похоронений у 1945 році на сільському цвинтарі , а у 1999 році силами громадськості було відкрито й освячено надгробний пам’ятний знак борцеві за Україну. Саме село Доброводи не зазнало значних руйнувань, хоча пережило відступи й наступи військ, арешти й депортації населення, контингенти й копаня окопів. 200 наших односельчан було депортовано на роботу в Німеччину.
Із спогадів жителя села Івана Бабія: «1941 рік був дощовий, а через село не було кам’яної дороги. Армії просувались через Хоми, Березовицю, Курники, Нетребу, Новики. Між Нетребою і Новиками відбулись бої між Радянською Армією і німцями. Радянські бійці після бою відступили через хутір Глинчуки на Чорний Ліс. А німці з Курник прийшли до села Добривід, але за три дні виїхали на схід. Німецька влада із Збаража почала вимагати від селян поставки: 6 ц зерна з 1 га, 600 л молока від корови. Худобу й свині було покільцьовано і не можна було без дозволу різати. У серпні 1943 року в село заскочили німці з автоматами, заарештували, зігнавши до школи 25 чоловік, 12 вивезли до тюрми в Тернопіль, решту відпустили додому. Восени і взимку селян гонили до копання дзотів на шнури за ставом. У кінці лютого 1944 року прийшла в село Радянська Армія».
Війна внесла свої корективи у чисельність населення Доброводів: після війни воно зменшилось у таких співвідношеннях: у 1931-му році була 2101 особа, у 1973-му – 2034.
Усі ці цифри, факти і спогади – результат копіткої дослідницької роботи членів первинного осередку «Просвіти», у фондах якого «Літопис пам’яті», списки, світлини та документи.

Марія НАЗАР