Моє рідне село ДОБРОВОДИ

Легенди нашого краю

***

Пам'ятного літа 1649 року Богдан Хмельницький йшов з військом на Зборів через наше село, та зупинився біля джерела і зі смаком пив. Усміхнувся, обтер вуса і сказав:

-Добра вода, рідко таку знайдеш. А вже назва вашого села така гарна, така гостинна, що гей! Хай на ваші Доброводи та йде добра доля.

-Дякуємо вам, великий гетьмане, за добрі побажання та за воленьку, яку нам принесли, — з поклоном загомоніли селяни.

Так Хмель благословив на добро наше село. Й нині люди згадують, що з криниці добривідської пив воду з козаками сам Хмель.

***

Було це дуже давно. Ще тоді, коли появилися перші поселенці на землях Добривід. Вони проживали на горбах при в'їзді в село. Місцина була дуже видимою, поселення було на перехресті шляхів. Люди потерпали від нападів та розорень. Вони не знали, як боронитися, як порятуватися. А в долині текла річка. І ось одного разу вони перейшли її брід та й поселилися за водою. По ту сторону за річкою вони вже були захищені від набігів.

«Добра вода», — промовляли вони, розселившись по праву сторону за течією річки. Від того часу село почало називатися Добра Вода.

***

Рятувала добра вода наших предків у важкі часи від вірної загибелі. Підчас нападів ворогів, люди залишали свої домівки та втікали до заплави річки, де росли очерети та осока. У мокравинах вони знаходили прихисток,- дихаючи через трубочки від осоки, люди ховалися у воді перечікуючи страшні хвилини. Звичайно, оселі, майно та худоба залишалися на поталу загарбникам, але життя було врятоване.

 Згідно переказів, у такий спосіб наші односельці рятували не тільки себе, а й козаків, які потрапляли у наш край втікаючи від переслідувань.

***

МАКИ ТА ВОЛОШКИ

Було це дуже давно - 350 років тому. Чорним Татарським шляхом літньої пори йшло козацьке військо. Та ось враз налетіла темна ворожа сила. Зав'язався запеклий бій, у якому загинуло 300 козаків. Поховали їх у братській могилі. Усе поле було скроплене кров'ю козаків та сльозами жінок, що прийшли на поховання.

Пройшов рік — і на друге літо усе поле навколо могили зацвіло маками та волошками. Маки — то кров козаків, а волошки — сльози жіночі.

Відтоді кожного літа дівчата виплітають віночки з волошок та маків і йдуть до могили.

***

ЛИПА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Неподалік від козацької могили пролягла через поля дорога, Вона є продовженням одної з найдовших сільських вулиць — Закорчманської (народна назва). На ній є найбільше кам'яних пам'ятників-фігур. Останньою з них є фігура Матері Божої, що поставлена далеко в полі - обабіч дороги. Стоїть вона під високою ошатною липою, яку іменують «Липою Хмельницького».

Оповідають, що батько Хмель, проходивши шляхом, захотів залишити по собі вдячну пам'ять про село з доброю водою. Вирішив посадити липу. Дерево розкоренилося, взялося зеленню і ростом. Місцеві майстри по каменю згодом спорудили фігуру Божої Матері, яка охороняла дерево від вітрів і блискавиць.

Минули століття. З приходом у село Радянської влади чимало фігур було знесено, в тому числі фігуру під липою. Відтоді громовиці і блискавки почали щораз частіше вдаряти у беззахисну липу. З роками вона почала всихати, втрачаючи свою красу.

Настали роки незалежної України. Одного разу місцевому скульптору приснилося, як з ним розмовляє дерево в полі. Воно просило повернути його берегиню — Матір Божу.

Зібралися односельці, виготовили з місцевого каменю фігуру Матері Божої, встановили на тому ж місці, що раніше.

Ожило дерево: задзвеніло своїм соком, зазеленіло листям, розрослося кронами. Липа стала прихистком для подорожніх, бо вже жодна природна сила її не пошкодила: воно під опікою Божої Матері.